Печать

Слава КПСС, Ірино Дмитрівно! (перДлини наших улюбленців)


2013-11-17 (22:54)

Останні дні видались напрочуд рясними на вербальні вибрики наших улюбленців. Чудили всі – влада й опозиція, єврочиновники й російські «державотворці». Але справжньою перДлиною став виступ народної клоунеси Ганьки Герман перед Конгресом українців Канади. Напевно, організатори цього заходу допустили Ганьку до мікрофона з двох причин: по-перше, з ввічливості – ну, не виставляти ж за двері таку поважну пані, що прибула з-за океану розповісти про остаточну перемогу в Україні демократичних цінностей. А, по-друге, щоби трохи розважитись.

І Ганька виправдала надії, спричинивши вибух реготу в залі, коли заявила з трибуни, що її «не цікавить прізвище наступного президента… Для мене важливо, щоб він був обраний на чесних демократичних виборах».

Це тільки в голові Герман можуть поєднатись Україна та чесні вибори. Але в усьому іншому світі – за межами Ганчиної черепної коробки – подібні оксюморони спричиняють хіба що в’їдливе глузування. Та й як не сміятись, коли в Україні оголошені повторні вибори до парламенту по п’ятьох округах, де торік, бачте, не вдалось встановити результати голосування. Причому, не через буревій, падіння метеорита чи терористичні акти. А лишень тому, що під час підрахунку голосів Ганчиним соратникам не судилось намахлювати перемогу своїх кандидатів.

Ось, наприклад, містечко Первомайськ на Миколаївщині, чия назва стала символом «чесних і демократичних виборів» в українському виконанні. Саме тут миколаївський губернатор Круглов у листопаді 2012 року випробував новий спосіб підрахунку голосів – за допомогою спецпідрозділу «Беркут». За наказом Круглова міліцейське птаство просто увірвалось у приміщення територіальної виборчої комісії №132, побило вікна, викинуло членів тервиборчкому й винесло протоколи окружних виборчих комісій – просто й без усяких вигадок. А все тому, що перемогу на минулорічних виборах здобув місцевий сільгосппідприємець Аркадій Корнацький, в якого Круглов разом з сином Генерального прокурора, Артемом Пшонкою, намагається відібрати по підроблених документах півтори тисячі гектарів чорнозему в Первомайському районі. Ми про це вже писали, але не зайвим буде нагадати:

http://ord-ua.com/2013/06/20/prokurorski-zhniva/

http://ord-ua.com/2013/06/21/prokurorski-zhniva-zakinchennya/

Мабуть, саме про такі «чесні вибори» мріє Ганька. Принаймні, за рік, що сплинув, ані Гарант Конституції, ані його вірний Генеральний прокурор так і не пояснили, куди ж і в зв’язку з чим у Первомайську зникла виборча документація.

Як раптом 14 листопада 2013 року начальник Управління МВС України в Миколаївській області Юрій Седнєв перднув, мов у калюжу. Цитуємо перДлину пана полковника на засіданні якоїсь там інформаційної ради при обласному управлінні МВС мовою оригіналу:

«В ноябре прошлого года в Первомайске вопрос не решался при помощи милиции, милиция была задействована на охрану общественного порядка, а уже потом как это было преподнесено, как это было различными депутатами освещено, и какое отношение было непосредственно к самим сотрудникам милиции, ну, каждый из нас имеет свою точку морального отношения к этим фактам, и может сделать сам выводы»

Що таке «охорона громадського порядку» у розумінні головного миколаївського міліціонера, видно, наприклад, ось з цього відео річної давнини. «Беркут» вривається в приміщення територіальної виборчої комісії в Первомайську, щоби винести звідтіля документацію й не дати можливість встановити результати голосування на виборах народних депутатів України.

http://www.youtube.com/watch?v=9bhtPcSR5qk

До речі. Якщо вже мова зайшла про голову Миколаївської обласної державної Миколу Круглова, не можемо втриматись, щоби не поздоровити його з новою посадою. Микола Петрович нині також балотується на повторних виборах – по все тому ж легендарному 132-му округу – в сподіванні знову не допустити Аркадія Корнацького в парламент. Ну, а як чиновники беруть участь у «чесних виборах» - загальновідомо.

Зокрема, у листопаді 2013 року з Миколаєва до Первомайська була направлена ціла група дитячих лікарів для надання консультацій хворим малюкам. Ескулапів відрядили у райцентр, навіть не надавши їм житла. Та й ніяких таких особливих консультацій, власне, не було, а лікарський десант був викинутий виключно заради розміщення на кабінеті районної лікарні таблички з феєричним написом «Медичний огляд населення під патронатом губернатора Миколаївської облдержадміністрації Круглова М.П.»

 

 

«Губернатор облдержадміністрації» — це, погодьмося, непересічна перДлина виборчого штабу Круглова та доказ неабиякої креативності його довірених осіб. Хоча в цьому можна було б і не сумніватись: довіреною особою Круглова, що відповідає за «роботу з виборцями», є колишній голова Кривоозерської райдержадміністрації Павло Бузинський, якого у вересні 2011 року затримали співробітники міліції за вимагання хабара в розмірі 14 тисяч доларів. Після цього миколаївські «регіонали» виключили Бузинського з партії, а Президент Янукович звільнив його з посади. Але завдяки заступництву Круглова кримінальна справа щодо Бузинського була закрита, а сам хабарник опинився у виборчому штабі «губернатора облдержадміністрації».

Та найбільш приголомшливою подією тижня стала, напевно, публікація документів з особової справи члена Комуністичної партії Радянського союзу тов. Ірини Фаріон – несамовитої народної депутатки від «Свободи», що волає про Нюрнберзький процес над комуністами та вимагає люстрації колишніх членів КПРС. Заяву про вступ до лав Комуністичної Партії Ірина Дмитрівна (на той час – лаборант кафедри загального мовознавства Львівського державного університету) подала 17 березня 1988 році – коли у Львові вже з півроку як існувало «Товариство Лева» й лише за кілька місяців до заснування в Москві Всесоюзного історико-просвітницького товариства «Меморіал», покликаного увічнити пам’ять жертв комуністичних репресій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1988-й рік – це початок агонії радянського режиму. Товсті журнали друкували спогади колишніх в’язнів сталінських таборів, до комуністів у суспільстві ставились приблизно так, як нині до суддів Печерського райсуду м.Києва й лише виняткові кар’єристи на кшталт тов. Фаріон кидалась у вир боротьби з українським буржуазним націоналізмом під прапором марксизму-ленінізму.

Треба сказати, що чутки про комуністичне минуле істеричної «свободівки» давно кружляли під куполом Верховної Ради. Але на всі запитання журналістів Ірина Дмитрівна завжди відповідала в притаманній їй манері, обпльовуючи співрозмовника образами та звинувачуючи в політичній заангажованості. І навіть після публікації архівних документів прес-служба «Свободи» розіслала по ЗМІ заяву «членкині», яку не гріх процитувати:

«Мають роботу свободоненависники з медведчуківсько-промосковських та антинаціоналістичних сайтів знайти скалку в оці Ірини Фаріон. Колоди ж бо під своїми ногами не бачать. Начебто була я членом КПРС. Кажу вам, плебеї і лакеї, московські прихвосні, регіональні найманці, від кіпіянських до монтянсько-шельмо-мокрицьких — НІ. Тим, за кого ви мене намагаєтеся видавати, ніколи не була».

Між іншим, подібний конфуз торік трапився в Угорщині з одним з лідерів ультраправої партії «Йоббік», членом Європарламенту Ксанадом Шегеді, що зробив політичну кар’єру на антисемітських закликах і виступах проти циган. Несподівано – передусім для самого Шегеді – з’ясувалось, що він є чистопородним євреєм, чия бабця чудом вижила в Освенцимі, а дід був ветераном німецьких виправно-трудових таборів.

Але, на відміну від Фаріон, Шегеді не став веселити публіку істеричними зойками про підступи ворогів, як не став він заперечувати архівні документи. Довідавшись про свій родовід, політик публічно вибачився за антисемітські висловлювання, подав у відставку з усіх партійних посад і відмовився від членства в партії «Йоббік». І це – при тому, що Шегеді не знав про своє походження, на відміну від Фаріон, яка достеменно пам’ятає засідання університетського парткому 15 квітня 1988 року, де її приймали до партії Леніна-Сталіна.

Втім, відповідати на запитання журналістів хамством і воланням про «політичні репресії» – це для «свободівців» вже стало партійною традицією. Так, на прохання видання ZAXID.NETпрокоментувати публікацію документів щодо свого комуністичного минулого народний депутат України І.Д.Фаріон офіційно, як представник влади, відповіла: «Я не звітую перед плебеями і лакеями». Тож нема нічого дивного, що соратник Фаріон, керівник чортківської «Свободи», що на Тернопольщині, Андрій Зозуляк і собі розіслав гнівного листа на адресу тамтешніх Інтернет-сайтів. Виявляється, керманича районного осередку «Свободи» обурили публікації, де місцеві мешканці скаржаться на будівництво, яке пан депутат незаконно розгорнув поруч з кладовищем.

У цілком партійному дусі партійний бос пояснив журналістам, що їх статті про обурених селян – то є «брудна хвиля брехливої, спотвореної мішанини, спрямованої на підрив авторитету об’єднаних опозиційних сил» з метою «спаралізувати волю громади до супротиву, розпеченим залізом неправди випекти віру в себе та в національно-патріотичні сили, що виборюють порятунок Української держави».

А далі (перепрошую за розлогу цитату, але не можу втриматись від задоволення) ще краще:

«Ці прості речі «писаки» попросту забули. Адже їх справжня мета – оббрехати голову Чортківської міської організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Андрія Зазуляка. Обливаючи брудом депутата міської ради від опозиції, вони сподіваються підламати авторитет патріотичної сили, яку той представляє».

Отакої. Тож вкотре кажу: виступи всіх цих фаріон і зазуляків — це кращий аргумент на користь застосування електрошоку для лікування шизофренії.

 Але повернімось до Миколаєва. Днями місцеві журналісти з’ясували, хто ж саме присвоїв генеральське звання Олександру Женжерусі – колишньому першому заступникові начальника УМВС України в Миколаївській області, який нині очолює адміністрацію Заводського району Миколаєва. Виявляється, Президент України тут ні до чого – «генерала» екс-міліціонеру «присвоїла» якась громадська організація по збору бабла з пишномовною назвою «Міжнародний антикримінальний та антитерористичний комітет». Скільки саме він заплатив аферистам за «генеральські» погони та солідне «посвідчення», Женжеруха, на жаль, не розповідає.

 

 

 

 

 

 

Але який пасаж – впродовж трьох останніх років високий чиновник у «генеральському» мундирі регулярно засідав у президіях усіляких почесних зборів та фотографувався для видань на кшталт біографічного довідника «Элита Николаевской области»! Щоправда, зі званнями Женжеруха плутався: у 2010 році підписував свої фотографії як «генерал-майор міліції у відставці», зараз – як «генерал-летенант міліції». І тепер з’ясовується, що він такий же генерал, як Круглов – поборник законності.

 

Але це не все: днями Женжеруха став ще й кавалером «ордена Ярослава Мудрого». Причому, знову без участі Президента: 10 листопада брязкальце під такому назвою йому вручив митрополит Миколаєвський та Очаковський (Московський патріархат) Питирим. Сума угоди не розголошується.

А щоби читач не думав, що придурки трапляються лише серед українських чиновників, наводимо лист, який 6 листопада 2013 року міністр інформаційних технологій та зв’язку Ростовської області Геннадій Лопаткін надіслав усім керівникам місцевих органів виконавчої влади:

 

 

«З метою реалізації політики інформаційної безпеки Російської Федерації інформую вас про небажаність використання сервісів іноземних Інтернет-компаній, зокрема компанії «Гугл» («Google»):

  • у програмах загальної, середньої та вищої освіти;
  • у програмах навчання навичкам роботи з Інтернетом осіб похилого віку;
  • у створенні картографічних і туристичних продуктів».

Втім, українцям можна не хвилюватись, що наші чиновники почнуть мавпувати безумних російських колег і заборонять використовувати сервіси Google у навчальних програмах. І зовсім не тому, що Табачник розумніший від ростовського міністра. Просто в Україні політика інформаційної безпеки – це для державних службовців порожній звук.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Комментарии

Добавить новый

Ваше имя (ник):

Контактный e-mail (скрывается):

Ваш комментарий:

 | 


Введите текст с картинки в поле внизу: